Приветствую Вас Гость | RSS

Дмитрий АНАНЬЕВ

Вторник, 13.11.2018, 10:42
Главная » Файлы » Мои файлы

Урок №29. Осередки культури рідного краю
13.03.2014, 16:17
Урок №29. Осередки культури рідного краю
лухів -- одне з найдавніших міст України. За однією з версій про назву «Глухів» є походження її від слів «глухий, глушина», тобто поселення у глухих, малонаселених місцях, непрохідних лісах і болотах. Однак, цей факт не підтверджений та легко спростовується так, як місцевість в околицях нинішнього Глухова була щільно заселена ще за часів епохи неоліту -- бронзи (6000--2600 роки до н. е.). Пізніше сюди прийшли скіфи. До нашого часу збереглися залишки їх укріплених городищ, які розташовані неподалік від міста. Відштовхуючись від даних отриманих шляхом археологічних розкопок, вважається, що періодом становлення і розквіту скіфських городищ (мова йде про довготривалі поселеннях), був час переселення скіфів з Передкавказзя в Нижнє Придніпров'я, а потім і на північ -- приблизно в VI ст. до н. е. І тоді скіфські племена, просунувшись до кордонів «Дикого Степу», дійшли до території нинішньої Сумщини.

В епоху Київської Русі та наступні століття Глухів був значним удільним містом Чернігівського князівства. Місто розташовувалося на стародавньому торговому та військовому шляху і знаходилось у сфері інтересів київських і чернігівських князів, які часто суперничали і ворогували між собою, і тому Глухів був ретельно укріплений. Тоді початкова назва «Глухів» отримало нове значення -- «міцний, неприступний в обороні». Таким місто не раз поставав перед загарбниками протягом своєї багатовікової історії.

Вперше в Україні у Глухові було започатковано аматорські вистави при дворах можновладців на свята, зокрема на Масницю, в 1730-ті у Глухові, у палаці І. Миклашевського.

Зараз у місті знаходиться низка музеїв, серед них:

* Міський краєзнавчий музей;

* Народний музей двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака;

* Народний історико-педагогічний музей Глухівського національного педагогічного університету;

* Музей Миколи Івановича Жужоми Глухівської спеціалізованої школи-інтернат І-ІІІ ступенів ім. М. І. Жужоми;

* Музей історії євреїв Глухівщини;

* Виставка археологічних знахідок при Державному історико-культурному заповіднику.

Музична культура

культура пам'ятка глухів меценат

У 1738 році у місті була відкрита спеціальна музична школа.

Зараз у Глухові діє народний камерний хор духовної музики міського палацу культури. Керівником якого є Кобзар Е. Н.

Краєзнавчий музей у Глухові -- один із найстаріших в Україні, адже його фондова колекція бере свій початок з вересня 1902 року. Саме тоді вдова голови Ніжинського повітового суду Миколи Васильовича Шугурова передала Глухівському земству прийняти бібліотеку, колекцію гравюр і документів з історії краю. Дарунок Н. А. Шугурової став підставою для створення в місті музею. 23 вересня 1902 року земські збори затвердили правила збирання місцевої старовини:

«Зібрати і зберегти для нащадків різного роду пам'ятки місцевої старовини, як речові так і документальні, старовинну зброю, предмети старовинного ужитку, портрети місцевих діячів, картини, гравюри, археологічні знахідки і всякого роду історичні та юридичні акти».

Частину своїх колекцій передали до музею місцеві меценати -- Александровичі, Амосови, Дорошенки, Люті, Міклашевські, Неплюєви, Скоропадські, Терещенки.

Від початку 1920-х років розпочалось планомірне збирання музейних цінностей з дворянських садиб, державних та громадських організацій. У цей час з села Ярославця Глухівського повіту з маєтку Кочубеїв були перевезені меблі, мармурові вироби, художня бронза, фарфор, а навесні 1922 року -- учитель В. І. Риженко перевіз до Глухова зібрання порцеляни з села Волокитиного.

У передвоєнний період фондова колекція музею за своєю значимістю була доволі значимою в Україні. Містилась вона протягом 1930--41 років у Анастасіївському соборі.

У повоєнний період музей не зміг пристосувати свої експозиції відповідно до вимог тодішньої ідеології, і згідно з Наказом міністра культури УРСР № 478 від 21 травня 1954 року була припинена діяльність Самбірського, Яворівського, Старо-Костянтинівського, Новгород-Сіверського, Глухівського краєзнавчих музеїв та Дергачівського меморіального музею А. М. Матющенка «як музеїв, що не мають належних фондів для утворення експозицій і не відповідають у зв'язку з цим зростаючим потребам населення». Акти комісій після передачі фондів, майна та обладнання музеїв, затверджені обласними управліннями культури, потрібно було надіслати до Міністерства не пізніше 5 червня 1954 року. Тоді ж згідно з розпорядженням виконкому Сумської обласної ради депутатів трудящих № 186-р від 31 травня 1954 року фонди, інвентар, обладнання та бібліотеку Глухівського краєзнавчого музею було передано Сумському краєзнавчому музею і розподілено між краєзнавчим та художнім музеями, а приміщення -- Глухівській районній бібліотеці[4].

Зібравши нову фондову колекцію й розмістивши її у районній бібліотеці, музей на громадських засадах відновив свою діяльність у листопаді 1973 року.

Вже за незалежної України, від травня 1997 року він діє як Глухівський міський краєзнавчий музей.

У грудні 2002 року було повністю оновлено експозицію закладу, й від наступного (2003) року краєзнавчий музей отримав нове приміщення -- відреставровану будівлю колишнього Дворянського зібрання. Однак сучасна фондова колекція, на відміну від втраченої, не може повноцінно висвітлити історію краю і особливо XVIII століття, саме тому працівниками музею неодноразово здіймалось питання про повернення експонатів.

Значною подією культурного життя Глухова стало відзначення 2008 року 300-ліття проголошення міста столицею гетьманської Лівобережної України. Одним із центрів ювілейних урочистостей став Глухівський міський краєзнавчий музей. На базі закладу з нагоди ювілею проходили виставки (загалом 10, в т.ч. художня виставка-пам'ять, виставка-спомин «55 років поспіль», на якій були представлені роботи глухівців, колишніх студійців, які зберегли свій художній хист упродовж творчого півстоліття, В. Д. Єрмакова, Ю. С. Шемшученка, В. Ф. Шума, В. Г. Пуцка та ін.), науково-практичні конференції, презентації книг, концерти за участю хорів духовної музики з різних міст України, в тому числі Глухівського народного камерного хору духовної музики з виконанням творів композиторів-земляків М. Березовського і Д. Бортнянського. Так, 6 листопада 2008 року в музеї було презентовано книгу-фотолітопис «Глухів. Погляд крізь століття», керівником авторського колективу якої стала міський голова Олена Мельник, художнє оформлення здійснив заслужений художник України Володимир Єрмаков.

Архітектура та пам'ятки

У XVIII ст. Глухів був своєрідною містобудівною лабораторією, де розроблялись і втілювались різні проектні рішення. Відбулось розпланування фортеці і обнесення центру міста земляними валами бастіонного типу з чотирма брамами. Для тогочасного гетьмана Скоропадського був збудований дерев'яний двоповерховий палац. Поряд була Анастасіївська церква. В межах бастіонів були: дівочий монастир, Михайлівська церква із дзвіницею, Миколаївська церква (єдина тогочасна пам'ятка, що збереглася) -- (всі -- кам'яні); Святодухівська церква (в районі Радіонівки), Церква Різдва (на Веригіно), Спасо-Преображенська церква, собор Святої Трійці -- (всі -- дерев'яні). Всі ці споруди були зафіксовані на кресленні від 1724 року іноземного інженера на ім'я Валлен (Wallin), що перебував на російській службі.

Проте пожежа 1748 року значно пошкодила місто, а також усі дерев'яні церкви і помешкання.

Відбудова міста почалась, коли гетьман Кирило Розумовський з дозволу імператриці Єлизавети запросив у місто архітектора Андрія Квасова. Під керівництвом Квасова, який став генеральним архітектором Глухова, місто було відновлене з урахуванням нових вимог аристократично налаштованого гетьмана. Були збудовані: палац для К.Розумовського, припалацова церква, театральна зала для опер, бібліотека, два пансіонати для «благородного малоросійського шляхетства» та багато іншого. А після скасування гетьманства при Катерині ІІ військовий генерал-губернатор П. О. Рум'янцев-Задунайський домігся в імператриці дозволу на побудову в Глухові Малоросійської колегії на три поверхи, одного з кращих в місті.

Але нова пожежа в серпні 1784 року знову спустошила місто.

До середини XIX ст. значної забудови місто не зазнало, а всі нові будівлі були другорядними. Проте нового поштовху до створення шедеврів подарував Глухову меценат М. Терещенко. За його кошти в місті було побудовано одну з перлин Сумської області - Трьох-Анастасіївську церкву, чоловіче училище, жіночу гімназію, учительський інститут та багато іншого.

Пам'ятки архітектури і пам'ятники міста

До історико-архітектурних пам'яток Глухова належать:

* Миколаївська церква -- головна споруда Радного майдану, в якій наставляли на гетьманство Д.Апостола та К.Розумовського, а раніше виголосили анафему І.Мазепі. Є пам'яткою історії та архітектури національного значення, 1693--1695;

* Трьоханастасіївська церква (1884--97) -- споруджена завдяки місцевим меценатам братам М. Л. та Ф. А. Терещенкам.

* Спасо-Преображенська церква (1765) -- тетраконховий храм;[56]

* Вознесенська церква -- збудована в 1767 році архітектором А. В. Квасовим та перебудована у 1811 році;

* Міський краєзнавчий музей розташований у будинку колишнього Дворянського зібрання і є пам'яткою архітектури XIX ст., (1811 рік);

* Київська брама міської фортеці -- пам'ятка історії, архітектури та містобудування XVIII ст., (1766--1769 роки);

* Архітектурний ансамбль на Києво-Московській вулиці («стометрівка») -- на місці якого знаходилася будівля другої Малоросійської Колегії, збудована за проектом архітектора А. Квасова в 1768--1782 роках.

У місті встановлено низку пам'ятників, зокрема: композиторові Д. Бортнянському та М.Березовському (скульптор -- Інна Коломієць), також, загиблим солдатам у роки ВВ і багато інших.

Не далеко від Глухова (14 км) знаходиться Свято-Різдва Богородиці Глинська Пустинь -- чоловічий монастир (ставропігійний).

Миколаївська церква

Для будівництва церкви до Глухова з Києва 1693 року була запрошена артіль зодчих на чолі з архітектором Матвієм Єфімовим. Майстри самі завозили цеглу, цемент, залізо та будували. Місто заплатило їм 600 карбованців «копійками» і 500 карбованців «чеками» і забезпечувало провіантом.

У XVIII столітті, коли Глухів був столицею Гетьманщини, Миколаївська церква стала культовою спорудою Лівобережної України. 6 листопада 1708 року на колишньому Радному майдані перед храмом наставляли на гетьманство Івана Скоропадського. 1 жовтня 1727 року на гетьманство наставляли вже Данило Апостола, а 1751 -- Кирила Розумовського. 1760 року тут було поховано генерального хорунжого Миколу Даниловича Ханенка.

У 1967-1978 роках церква бура реставрована Сумською майстернею.

Структура храму зведена за традиціями народного дерев'яного зодчества. Квадратний бабинець, восьмигранна назва та гранчастий вівтар згруповано на одній осі із заходу на схід. Первісно кожний складовий об'єм мав самостійне восьмигранне шатрове завершення з заломами. У 1871 року баню над бабинцем було розібрано, із західного боку прибудовано притвор з дзвіницею, що змінило традиційний образ церкви. Декоративно-пластичне вирішення храму стримане, наближене за характером до ренесансного.

Іконостас Миколаївської церкви створений у середині XVIII століття. Він був компактним, п'ятиярусним, нешироким, займаючи ширину центрального компартимента церкви. Виконаний у перехідних ренесансно-барокових формах з пишним позолоченим різьбленням півколонок, карнизів, іконних рам і площин між іконами.

Трьох-Анастасіївська церква -- православна церква (УПЦ МП) в місті Глухів. Наразі Трьох-Анастасіївська церква є найбільшим храмом Глухова.

За архітектурою церква дуже нагадує Володимирський собор у Києві. Куполи храму напівсферичні та приплюснуті. Центральний барабан багатовіконний. Кутові барабани повторюють форму центрального, але мають наскрізні дзвіниці.

Храм має великий кубічний об'єм з високими вікнами та тісно заставлений зверху п'ятьма куполами. Церква збудована в російсько-візантійському стилі. Інтер'єр церкви заповнений світлом. Іконостас Анастасіївського храму виготовлений з білого італійського мармуру. Стіни майстерно розписані братами Олександром та Павлом Сведомськими.

Передвівтарна перегорожа з сірого мармуру виконана за кресленнями Олександра Івановича Мурашки

Першу муровану Трьох-Анастасіївську церкву було збудовано на місці погорілого дерев'яного Воскресенського храму, у південно-східному куті загальноміської фортеці в 1717 році. Кошти на будівництво церкви були надані гетьманшою Скоропадською Анастасією Марківною. Храм будувався за зразком Іллінської церкви у Суботові, тому повторював її майже в усіх архітектурних елементах.

У 1784 році церква потерпіла від пожежі. Повністю її відбудували лише у 1816 році. Після цієї реконструкції храм набув нових класицистичних форм.

А згодом через те, що будівля була невеликою, церкву приєднали до Троїцького собору, після чого в Анастасіївському храмі перестали відправляти служби. Проте 1846 року глухівський купець А. Я. Терещенко почав за власні кошти утримувати церкву і служби у ній відновилися.

У 1861 і 1872 роках завдяки тому ж Артему Яковичу було влаштовано вівтар Воскресіння Хрестового та прибудовано вівтар св. Артемія.

1884 року чернігівське губернське правління затвердило постанову про новий проект Трьох-Анастасіївської церкви, спроектований санкт-петербургським академіком архітектури Андрієм Гуном.

Будівництво нового Анастасіївського храму розпочалося через рік, у 1885 році. Кошти на побудову виділяли брати Микола та Федір Артемович Терещенки. Завдяки їхньому фінансовому втручанню будівля церкви була побудовано за досить швидкий час і вже у 1893 році освячена.

21 травня 1894 року брати звернулися до Святійшого синоду з проханням дозволити їм знести стару Трьох-Анастасіївську церкву, мотивуючи це тим, що споруда настільки занедбана, що вже не підлягає ремонту. Невдовзі спеціальна експертна комісія професорів з Київської духовної академії дала дозвіл на знесення і 2 січня 1895 року Святійший синод підтвердив це своїм указом. Гетьманський храм був розібраний протягом 1895 -- 1897 рр. На його місці спорудили каплицю, яку у 1950-их роках знищили комуністи.

Під час Другої світової війни центральний купол храму був зруйнований. Після закінчення війни його відбудували, а у змінених формах (еліпсоїдну баню замінили на сплющену сферичну, також було зменшено висоту і розміри підбанника). Під час реставрації та ремонту Трьох-Анастасіївської церкви було замінено православні хрести, які були виготовлені за кресленнями Андрія Гуна, на католицькі.

Ще одним цікавим фактом є те, що в церкві розташований фамільний склеп Терещенків. Тут поховані Артем Якович Терещенко, його дружина Єфросинія Григорівна, Федір Артемович та Микола (Нікола) Артемович. В роки революції склеп був пограбований, а поховальні плити з нього розбиті. В роки незалежної України поховання знову освячені та упорядковані. [2]

У 2007 році Трьох-Анастасіївська церква висувалася Глуховом на всеукраїнський конкурс «Сім чудес України». Як наслідок церква посіла шосте місце в Сумській обласній акції «Сім чудес Сумщини».

Спасо-Преображенська церква -- Стояла за межами колишніх загальноміських укріплень і тому називалася «Заградською». Зараз церква розташована в самому центрі Глухова на площі Рудченка неподалік Трьох-Анастасіївської церкви і є однією з головних архітектурних окрас міста. Церква мурована з місцевої цегли, потинькована з побіленим інтер'єром. Фасади мають двобарвне пофарбування: жовте тло з білими деталями. У пандативах частково збереглися олійні зображення Св. Євангелістів у медальйонах. Старий іконостас майже не зберігся. Підлога дощана. Щипцевий та вальмові дахи, а також баня по дерев'яних кроквах і кружалах укриті покрівельною сталлю і пофарбовані в зелений колір. На початку XIX століття у північно-західному куті церковного подвір'я спорудили муровану багатоярусну дзвіницю в стилі класицизму, яку було зруйнована в 1930 році. 1855 року архітектор А.Ассінг розробив проект прибудови з заходу теплої церкви, яку було здійснено в 1867 року. У 1961 році святиню було закрили, а подальшим можливим її знесення. Церкву використовували як склад до 1979 року, коли її було оголошено пам'яткою архітектури національного значення. З 1989 року Спасо-Преображенську церкву повернуто релігійній громаді. Поступово храм реставрували: перший етап реставраційних робіт було завершено 1992 року (автор проекту реставрації -- архітектор інституту «Укрпроектреставрація» С. Халепа), другий -- у 2004.

у липні 2008 р. реставратори відкрили у глухівській Спасо-Преображенській церкві раніше невідомий унікальний живопис XVIII ст. Відкриті реставраторами фрагменти композиції «Тайна вечеря» виконані надзвичайно майстерно. Смисловий та композиційний центр -- зображення Ісуса у червоній багряниці. Цей живопис зберігся на первинному тиньку, тому впевнено його можна датувати 70-ми роками XVIII ст. Припускають, що він виконаний художником з Петербурзької академії мистецтв.

В кінці 2010 року реставратори надали церкві нового вигляду.

Вознесенська церква -- храм збудований у 1767 році на міському старовинному Вознесенському цвинтарі, відомого ще з XVIII століття, артіллю народних майстрів під загальним наглядом архітектора А. В. Квасова на північно-східній околиці Глухова.

Первісно церква була тридільною (тризрубною) одноверхою. Але після пожежі 1784 року перероблено купол і прибудовано північний приділ.[2] Зараз церква прямокутна в плані, тринавова, без виступаючої апсиди. На західному фасаді -- ґанок у вигляді чотириколонного портика зі спареними колонами тосканського ордера, увінчаного трикутним фронтоном. Дзвіниця, що височить з заходу, двоярусна, типу «восьмерик на четверику», завершена гранчастим куполом зі шпилем. У четверику є аркові отвори дзвонів, у восьмерику -- круглі отвори. На фасадах поздовжня й поперечна вісі акцентовані трикутними фронтонами. Над центральним об'ємом підноситься невисокий четверик, що несе приземистий циліндричний світловий підбанник зі сферичною банею та глухим ліхтариком з маківкою.

Вознесенська церква -- це унікальний зразок архаїчного типу культових споруд, єдиний на Лівобережній Україні. Церква збудована в 1767 році архітектором Андрієм Квасовим. 1784 року був перебудований купол, а до центральної дільниці (нави) з півночі прибудуваний прямокутного плану притвор, а 1811 року -- південний притвор, обабіч вівтаря -- пастофорії (дияконник і жертовник). У 1867 році за проектом, розробленим глухівським архітектором О. Гросом, церкву суттєво перебудували. Під час перебудов у стінах первісних частин храму були пробиті широкі півциркульні арки. Трикутні пандативи, що несли первісну баню, були зрубані до половини їхньої висоти. Нині первісний тридільний об'єм храму повністю закритий пізнішими прибудовами.

З 1988 року Вознесенська церква є пам'яткою архітектури місцевого значення

Глухівська фортеця -- це оборонні будівлі, що існували у XI--XVIII століттях і були центром згадки Глухова у Іпатіївському літописі як міста Київської Русі. У 1664 році під час походу Польщі на Лівобережжя фортифікаційні укріплення Глухова витримали навалу польско-татарської армії. 1802 року Фортеця була зруйнована, так як утратила своє військове та стратегічне значення. Єдине що збереглося від колишньої міці -- це Київська брама. Глухівська фортеця була збудована у Х-ХІ століттях для захисту від ворогів. Перша згадка про Глухів, як фортецю, датується 1152 роком. Спочатку укріплення були дерев'яними і розміщувалися на пагорбі лівого берегу річки Есмань.

З приходом чуми на глухівську землю 1352 року разом з населенням занемала й фортеця. Роботи по укріпленню міста відновилися лише у 1635 році, коли тут панувала Польща.[2] Після поразки у січні 1664 року під Глуховськими бастіонами польско-татарської армії короля Яна II Казимира від російсько-козацького гарнізона міста, на Лівобережній Україні встановився лад Московської Держави. 13 серпня 1685 року ця фортеця згоріла під час пожежі. Саме після цього в місті спорудили нову величезну загальноміську фортецю, що містила 5 брам.

Ще у 1724 та 1749 роках фортацю реконстроювали та відновлювали, надаючи їй нових обрисів та виду. Але в кінці XVIII століття вона остаточно втратила військове та стратегічне значення. Тому у 1802 році Глухівська фортеця була зруйнована, а 1808 року були зрівняні глибокі рови та фортечні вали. Міська фортеця мала вигляд земляних укріплень ламаної форми, в плані якої лежало історичне середмістя Глухова. Фортеця розміщалась на краю плато підвищеного лівого берега річки Есмані. Глухівська фортеця була обнесена з усіх боків потужними земляними валоми з гарматними бастіонами та брамами. Споруджені брами укріплення називалися за напрямками головних доріг: Київська, Московська, Путивльська, Білополівська, Михайлівська. Загальна протяжність зовнішніх ліній міських укріплень була близько 2300 метрів.

Києво-Московська -- головна вулиця Глухова. Вона тягнеться через все місто з заходу на схід. Із західної сторони вулиця починається Київською брамою, яка в XVIII столітті була важливим оборонним об'єктом міста, і закінчується залізничною станцією «Глухів». Назва центральної вулиці Глухова декілька разів змінювалась, як і її довжина та розташування в місті.

Свято-Різдва Богородиці Глинська Пустинь -- чоловічий монастир (ставропігійний) -- чоловічий православний монастир в Україні. Розташований у лісах, біля міста Глухова. Назва монастиря походить від маєтку князів Глинських, на чиїх земля заснована пустинь.

Достеменно невідомо, як і коли виникла Глинська пустинь, але відштовхуючись від місцевих легенд випливла дата заснування святині. Це був 1557 рік.

В кінці 1689 року на прохання ченців Софронієво-Мовчанської печерської пустині Різдва Пресвятої Богородиці патріарх Іоаким приписав Глинську пустинь до їх обителі.

У 1703 році Глинська пустинь з волі Петра І відійшла у власність гетьмана І.Мазепи. В 1764 році монастир отримав самостійність.

XIX століття -- період розквіту Глинської пустині, яка славиться своїми старцями.

1922 року монастир було закрито. Чудотворна Глинська ікона вивезена в село Шалигине, після чого безслідно зникла. На території колишнього монастиря знаходилися по черзі дитяче містечко, сільськогосподарська артіль, колгосп, промкомбінат.

Під час Другої світової війни, в 1942 році, пустинь була знову відкрита.

4 липня 1961 ченців остаточно було виселено з монастиря, а Глинську пустинь знову закрили, будівлі і все майно колишньої обителі було передано Соснівському дому інвалідів.

У 1994 році Глинська пустинь була знову відкрита. У 1997-1998 роках відроджено ближній скит з Храмом-каплицею на честь Богоотця Іоакима і Ганни. Через п'ять років після відкриття, 2000 року, на в'їзді в пустинь було освячено новозбудований надбрамний храм в ім'я ікони Іверської Божої Матері. У 2002 році освячено ще один новозбудований Свято-Нікольський храм, що знаходиться на місці повністю знищених храмів Різдва Богородиці і Успіння Богородиці

Наразі пустинь належить Українській православній церкві Московського патріархату.

Персоналії

* У Глухові народились і здобули початкову музичну освіту в музично-співацькій школі видатні діячі світової музичної культури, засновники хорового співу українські композитори XVIII ст. Максим Березовський і Дмитро Бортнянський. Є припущення, що в ній навчався великий український філософ і поет Григорій Сковорода. Співак Головня Гаврило Матвійович.

* З містом тісно пов'язані імена священиків-просвітників: Данила Туптала (Дмитра Ростовського) -- автора «Четьї-Мінеї», духовного наставника гайдамацького повстання Мельхиседека Значко-Яворського, професора Київської академії Данила Нащинського, що познайомив Європу з творами Феофана Прокоповича.

* Тут народились: ботанік і фармаколог Г. Ф. Соболевський, медик і громадський діяч П. Рощинський, російський письменник і етнограф І. Г. Кульжинський (1803-1884), який навчав М.Гоголя і Є.Гребінку в Ніжинській гімназії, російський державний діяч канцлер О.Безбородько, відомий дипломат А.Розумовський, український живописець, педагог, директор Петербурзької академії мистецтв А. П. Лосенко (1737-1773), композитор Ю. О. Шапорін, астрофізик і радіоастроном Й. С. Шкловський, психіатр О. І. Ющенко, економіст М. Б. Гуревич, історик В. О. Романовський, художники К. М. Ломикін та М. І. Мурашко, археолог М. В. Сібілов, актриса Ада Роговцева, журналіст, науковець і громадський діяч Є. Д. Онацький (1894 -- 1979 ), вчений-мовознавець К. М. Тищенко, авіаконструктор О. Д. Карпека, меценатка В. Н. Ханенко, футболіст Р. В. Луценко, історик, музеєзнавець, журналіст С. М. Єсюнін, журналіст, краєзнавець В. В. Бубнов, історик української та російської філософії, бібліограф Я. М. Колубовський, підполковник Армії УНР Янов Микола.

* Мосципанов Максим Климентович, архітектор, добудовував в глухові Троїцьку церкву і дзвіницю після смерті А. Квасова.

* З Глуховом пов'язане життя дослідника української старовини, голови управління у справах мистецтва і національної культури в уряді П. Скоропадського П. Я. Дорошенка (1857-1919).

* В навчальних закладах Глухова навчались: український історик Я. М. Маркевич, художник Г. І. Нарбут, поет В. І. Нарбут (1888-1904), український історик мистецтва Ф. Л. Ернст (1891-1942), дослідник Криму М. Л. Ернст (1889-1956), історик, другий президент Української академії наук М. П. Василенко, ботанік Г. М. Висоцький, геній світового кіномистецтва О. Довженко. В Глухові збереглося старовинне єврейське кладовище, де похований прогресивний єврейський письменник-просвітитель і педагог Лазар Цвейфель (1815-1888).

Особий внесок в розвиток нашого міста вніс рід Терещенків.

Терещенки -- козацько-міщанський рід на Глухівщині, який 1870 року отримав дворянський статус.

Родоначальник його Артем Терещенко (1794--1873) розбагатів під час Кримської війни на постачанні хліба й корабельного лісу для війська, потім зайнявся цукроварством та іншими галузями промисловості.

Після селянської реформи 1861 року Артем Терещенко і його сини -- Нікола, Федір і Семен, скуповуючи поміщицькі маєтки в Україні і Росії, стали на початку XX століття одними з найбільших землевласників Російської імперії (140 000 десятин землі) і цукрозаводчиків в Україні (у 1911-1912 Терещенки мали 10 великих цукроварень).

Нікола Терещенко (1819--1903) був відомим меценатом й одним з фундаторів Київського й Глухівського музеїв; мистецькі колекції Ніколи Терещенка стали основою майбутніх музеїв українського і російського мистецтва в Києві.

Його дочка Варвара була разом з чоловіком Богданом Ханенком фундатором музею західноєвропейського мистецтва у Києві й ініціатором художньої промисловості (майстерні вишивок) на Київщині.

Онук Миколи, Михайло Терещенко (1888--1956), російський політичний діяч, член IV Державної Думи, у 1915--1917 рр. був головою т. зв. Воєнно-Промислового Комітету в Києві, згодом міністром фінансів (березень -- травень 1917 р.) і закордонних справ (травень -- жовтень 1917 р.) Тимчасового Уряду; брав участь у переговорах з Укр. Центр. Радою. Після жовтневого перевороту еміґрував, помер у Монако.

Федір Федорович Терещенко (1888-?), небіж Миколи, був власником авіаційної майстерні і мріяв зробити Київ столицею авіабудування. Літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російської армії в І світовій війні.

Мішель Терещенко (* 1954) -- український підприємець, меценат, громадянин Франції. Онук Михайла Терещенка, син Петра Терещенка З 2005 року проживає в Україні[1][2].

Мішель Терещенко (* 1956) -- французький філософ. Онук Михайла Терещенка, син Івана Терещенка.

Друковані ЗМІ

Обласні та регіональні суспільно-політичні періодичні видання міста: «Неделя», «Народна трибуна», «Глухівщина», «Глухов», «Данкор-Глухів», «Курьер + ТРК Глухов». Є своя друкарня в Глухівському національному педагогічному університеті, де виходять у широкий загал видання в галузі «Педагогічних наук».

Скарби Павла Полуботка у Глухові

Павло Полуботок незадовго до своєї смерті переправив значну частину своїх коштів золотом до Англії. Іншу частину скарбів Гетьман заховав у надійному місці, і саме Глухів дослідники впевнено називають цим місцем. За одним із переказів, у 50-х роках 19 століття під час будівництва кам'яного будинку родиною Терещенків, робітники натрапили на чавунну дошку чи двері, яку зараз схильні називати скарбом, за рахунок якого родина й стала багатою. Проте за іншою версією скарби на території міста зберігаються й досі.

Вулиця Глухівська

За назвою міста Глухів у багатьох містах України та ближнього зарубіжжя є або була Глухівська вулиця: у Києві, Чернівцях, Макіївці, Москві, Пермі, Ногінську, Вічугі, Єгор'євську. А в Рильську Глухівську вулицю за радянської влади було перейменовано на Урицького.

Терещенкі: Яхта «Іоланда», яка належала сім'ї Терещенків у 1920-ті роки, була найдовшою (127 м) приватною яхтою у світі

Збанкрутілі цукроварні Терещенків 1917 року перейшли до Російського торговельно-промислового банку.

Джерела

Неофіційний сайт міста Глухова, hlukhiv.com.ua (Перевірено 16 серпня 2011)

Офіційний сайт Верховної Ради України, Облікова картка м. Глухів Сумська область (Перевірено 16 серпня 2011)

Глухов на сайті www.igsu.org.ua (История Городов и Сел) (Перевірено 16 серпня 2011)

Місто на кордоні

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954--1989.

Віталій Ковалинський «Прагненням до суспільної користі»

Література

Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область. -- К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.

Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. -- К.: «Укр. енцикл.», 1998.

ІМіС УРСР. Сумська область. К., 1973; Ткаченко В. К. Глухів. Х., 1974; Белашов В. И. Глухов -- забытая столица гетманской Украины. К., 1992; Глухів і Глухівщина в історії українського національного відродження. К., 1999.


Категория: Мои файлы | Добавил: Dimka
Просмотров: 988 | Загрузок: 0 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 1
1 wolkan  
УЧИТЕЛЬ: Дякую за своєчасно виконане домашнє завдання і  розміщення посилань на використані інформаційні джерела.

м.Глухів, безумно, є одним із визначних осередків культури України. Але наголошую на тому, що в темі уроку йде посилання на висвітлення осередків культури саме нашого краю, тому пропоную доповнити Вашу відповідь інформацією про Дружківський історико-художній музей  (сайт музею)-  http://dihm.pp.ua/; та Дружківською міською бібліотекою ім.Л.Українки (сайт бібліотеки) www.housebooks.dn.ua;

ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА: Добре
РЕКОМЕНДАЦІЇ: Переходьте до наступного уроку! Не забувайте розміщати посилання на виконане завдання у коментарях до уроку на сайті вчителя. Успіхів!

Имя *:
Email *:
Код *: